Катехизм Католицької Церкви та Катехизм Української Греко-Католицької Церкви «Христос — наша Пасха» подають три головні добрі діла: молитва, піст, милостиня. Коли ми замислюємося про милостиню, то відразу у нашій голові з’являються образи жебраків, які просять про грошову допомогу на вулицях наших міст. Однак, чи правильно зводити поняття милостині лише до пожертви кількох гривень для прохачів?
Як правильно здійснювати милостиню у сучасних умовах економічної та соціальної криз? Спілкуємося сьогодні про це із преосвященним владикою Кеннетом Новаківським, правлячим архиєреєм Лондонської єпархії Пресвятої Родини.
Коли ми говоримо про милостиню, то у головах багатьох людей відразу виникає асоціація із грошовою пожертвою. Чи є вірно редукувати поняття милостині лише до майнової, фінансової системи координат?
Напевно, ні для кого не є сюрпризом, що благодійність найчастіше асоціюється із грошовими пожертвами, оскільки для більшості людей, це єдина реальна можливість. У програмі «Жива парафія» ми говоримо про управління Божими дарами та про використання нашого часу, талантів та скарбів для активної участі й підтримки місії Церкви, що також включає і дияконію. Справа в тому, що не кожна людина вміє активно допомагати потребуючим своїм часом чи талантами. Але чимало людей готові фінансово підтримувати тих, хто займається харитативною діяльністю, і в цьому немає нічого поганого. Звичайно, ми закликаємо наших вірних долучатися особисто в такій діяльності — у своїх парафіях та місцях проживання. Де Господь нас посадив, там ми повинні рости і допомагати іншим зростати. Завжди будуть люди, які перебуватимуть у гіршій ситуації, ніж ми. Не важливо, чи допомагаємо їм фінансово, матеріально, духовно чи морально: головне, щоб ми завжди бачили у них обличчя Христа, пам’ятаючи Його слова: «Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене» (Мт. 25, 35–36). Це є те, що нас мотивує, і немає значення, чи пропонуємо ми свій час, свої таланти чи свої грошові пожертви. Головне — мати відкриті очі на потреби нашого ближнього, і відповісти на них.
Які цілі повинен переслідувати християнин, який здійснює вчинок милосердя, подаючи гроші? Адже ще одним сучасним феноменом є певна роздвоєність при складанні пожертв. Спробую пояснити про що йдеться: до прикладу, компанія, яка не бажає відмовитися від пластику, хоча має можливість це зробити, фінансово підтримує екологічні ініціативи. Або ж інший приклад із сьогодення: компанія контрацептивних засобів виділяє кошти на боротьбу із пандемією коронавірусу. Або ж надзвичайно крикливі та часто повторювані випадки «пожертв» напередодні політичних виборів від різних кандидатів. Доволі часто люди такі ініціативи сприймають лише як піар чи рекламу. Якщо ж ми говоримо про конкретну людину, то часто християни здійснюють милостиню заради своєрідної «купівлі Бога» — тепер Він повинен мені щось дати чи зробити. Чи мають цінність такі «милостині»?
У багатьох країнах, як приватні особи, так і підприємства, отримують від держави певні фінансові заохочення у вигляді податковиx знижок для пожертв, даних Церкві чи іншим благодійним організаціям. Я не думаю, що ми повинні применшувати ці пожертви через таку податкову користь. Хіба в Церкві ми не заохочуємо до жертвенності, надаючи жертводавцям особливі титули, посади чи грамоти? Сподіваємося, що їхня жертовність не просто мотивована почестями та визнанням, а виходить із глибин справжнього духа милосердя. У будь-якому випадку, ми ніколи не повинні судити інших, ні щодо суми пожертви, ні щодо мотивації. Радше, пам’ятаймо слова апостола Павла: «Багатим у цьому світі накажи, щоб не неслись думками вгору та не надіялися на нетривке багатство, лише — на Бога, який щедро дає нам усього для вжитку; щоб добро чинили, багатіли добрими ділами, були щедрі, ділилися радо і тим робом збирали собі скарб — добру підвалину на майбутнє, щоб осягнули життя правдиве» (1 Тим. 6, 17–19).
Наприкінці, Ваше Преосвященство, очевидно, що ми не можемо звести діяльність Церкви лише до харитативної чи фінансової допомоги, адже у такому випадку вона перетвориться на благодійний фонд. Як Церква повинна надавати фінансову допомогу потребуючим, щоб не відсунути на задній план її основну місію — голошення Доброї Новини?
Дозвольте мені ще раз повернутися до програми «Жива парафія» та її наголосу на потрійне посланництво Церкви: проповідувати Добру Новину (Боже Слово і Катехизація), вести особисте та спільнотне молитовне життя (Літургія та Молитва), а також чинити діла милосердя та справедливості у світі (Служіння ближньому — дияконія). Неможливо займатись лише одним без двох інших. Наша милостиня випливає із нашого розуміння Євангелія та наших особистих стосунків із Богом, підтриманих молитвою. Справді можемо сказати, що здійснення благодійної діяльності та фінансова підтримка Церкви для дияконії — це саме наша віра та молитва в дії. Таким чином, зосередження уваги на ділах любові до ближнього не зменшує Слово Боже, а навпаки Його посилює, бо вводить самого Христа в серця хворих, голодних та страждаючих… і немає більшого дару, ніж цей.
Розмовляв: Іван Вихор
Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ
